Per aspera слів ad astra образів

відгук про майстер-клас Олександра Михеда


Перед самим Великоднем, незважаючи на святкові турботи, відвідала майстер-клас Олександра Михеда за результатами 13-го Старфортівського конкурсу «Ці таємничі супутники». Власне, віддувалася за двох, бо мій співавтор Макс Пшебильський приїхати не зміг. У мк брали участь здебільшого нові обличчя, хоча у якості вільних слухачів приємно було зустріти знайомих із фанттусовки і літстудії Володимира Арєнєва.


Виявилося, що книги майстра мені до рук поки не потрапляли, але відгуки зацікавили. Не рахуючи технічних негараздів на початку мк, формат мені сподобався: коли на екран виводяться шматки тексту із виділеними заувагами, одразу зрозуміло, про що йде мова — це зручно. Цивілізація — це взагалі зручно. Завжди ваш Капітан Очевидність :-)

Collapse )

Не буду докладно зупинятися на обговорюваних оповіданнях окремо — до кожного з них вистачало претензій — резюмую лише те, що відмітила для себе:

1. Грамотність. Про це говориться на кожному мк і в коментарях ледве не під кожним конкурсним текстом. Вичитуйте і ще раз вичитуйте! Давайте вичитувати друзям і рідерам, які хоча б більш-менш дружать із правописом. Ви підвищите шанси своєї оповідки бути прочитаною редактором, а там, гляди, і надрукованою.

2. Стилістика. Влучні слова для тонких штрихів, фрази, побудова тексту, ритміка — це все засоби, завдяки яким сюжет оживає, затягує читача в описуваний світ, історію, змушує його емоційно відгукнутися, співчувати, турбуватися і думати. Треба працювати над деталями, робити їх об’ємними, фактурними, правдоподібними. Багато читати і багато писати «в стіл» (чи для рідерів — кому як) в якості тренування. Багато читати гарної літератури та гарних перекладів, і не лише улюбленого жанру.

3. Деталі. Вони оживляють текст. Якщо одна деталь може додати штришок до портрету героя та одночасно щось розповісти ще й про когось близького з його оточення, то це чудово (наприклад, «В неї було багато родимок, як у мами», чи щось на кшталт).

4. Неочікувані повороти. Це добре і цікаво, але вони мусять лягати в загальну канву сюжету. Читач щось очікує від тексту, треба і його інтересу не втратити, і інтригу витримати, і очікування виправдати — умудритися якось те все врівноважити в межах окремо взятого літературного твору. Ну, перипетії, зростаюча напруга і т. п. — про це говориться завжди й усіма. Ще жоден майстер не радив писати нудно, затягнуто і не лишаючи ані тіні загадковості :-)

5. Подібність. Наш світ настільки інформаційно насичений, що важко написати щось вкрай оригінальне. Одна з моїх найулюбленіших фраз із АБС: «Нічого не можна вигадати. Все, що ти вигадуєш, або вигадали до тебе, або відбувається насправді». Проте, це не означає, що до цього не треба прагнути. Змінювати кут зору, придумати оригінальну фішку, на який нанизуватиметься сюжет, більше читати, дивитись, фантазувати, спостерігати за життям, аналізувати, і, звісно, писати.

Звісно, змістовним був не лише майстер-клас, а й розповідь Олександра Михеда про підготовку книги не лише як літературного твору, а як цілісного продукту, котрий купуватимуть, на прикладі двох власних: «Понтиїзм» і «Астра». Почула багато вартого уваги щодо процесу створення дизайну, певної впізнаваності, важливості гарного буктрейлеру і таке інше. Було надзвичайно цікаво.

Дякую головним натхненникам «Зоряної Фортеці» Олегу «Скаю» Сіліну і Сергію Торенку за запрошення, Олександру Михеду — за ґрунтовний розбір, змістовну бесіду та книги, що читаються з захопленням. Хай нові конкурси та майстер-класи стають ще більш велелюдними і корисними для молодих авторів.

Опісля мк ми ще зустрілися у звичному літстудійному колі, яке вже не вперше збирається завдяки Володимиру Арєнєву і ЗФ, — тепер в редакції журналу «Радуга». Чудово поспілкувалися, розібрали декілька оповідок, і взагалі, гарно провели час.

Але це вже інша історія :-)

Із задоволенням братиму участь у нових конкурсах фантастичних оповідань від «Зоряної Фортеці». Нову тему буде оголошено 6-го червня 2015, не пропустіть. А також раджу долучатися до конкурсу від РБЖ Азимут, який вже вдруге проходив у двомовному форматі (українська, російська). Принагідно вітаю резидентів Старфорту, які уже встигли не тільки пограти, а й узяти призові місця.

Так тримати!

«А українська фантастика існує?» — «Ні, друже, це фантастика!»

Відгук про майстер-клас Антона Санченка

Подібна репліка спала мені на думку із самого початку МК. Майстер зразу попередив, що уже багато років фантастики не читав (хоча я точно знаю, що то таки не зовсім правда))), і ставиться до її життєздатності в літературі досить скептично. І його позиція мені здалася у певній мірі вмотивованою. Але про це згодом, спочатку про майстер-клас.

Обговорення відрізнялося від того, до якого я уже встигла звикнути на інших заходах «Зоряної Фортеці». Хто не в курсі — зазвичай учасники МК (і літстудії теж) мають змогу не лише почути критику та поради майстра, а й вислухати думки з приводу написаного від колег, перших, так би мовити, читачів. Фідбек, коротше. Мені цього трохи забракло, але в цілях економії часу та нервів, може, воно й правильно. Є що сказати — заходьте, будьте добрі, в коменти до оповідки. До нашої — сюди ;-)

Collapse )

Розбір торкався, в основному, побудови сюжету: аналіз слабких/сильних місць кожного оповідання, що були вибрані на майстер-клас, і поради, як можна їх покращити. Антон Санченко досить м’яко пройшовся по наших оповідках. У мене, мабуть, претензій загалом було більше, :) а також порекомендував чудову книгу Олександра Мітти «Кіно між адом і пеклом» (Александр Митта «Кино между адом и раем»; Кино по Эйзенштейну, Чехову, Шекспиру, Куросаве, Феллини, Хичкоку, Тарковскому…). Її можна знайти в мережі, нагально раджу прочитати всім зацікавленим.

В кількох словах: у кожного з авторів були власні недоліки у творах, комусь варто зробити кульмінацію більш виразною, комусь — героїв, тому що далеко не завжди вони, і їхня мова зокрема, були достатньо характерними, впізнаваними, при читанні. Комусь, як-от нам із Максом, треба навчитися вибирати ідеї та конфлікти відповідно до об’єму, який планується, та відмовлятися від зайвого, а не напихати туди все, що хочеться, бо так рельєфніше, багатошаровіше, і взагалі….

Коротше, оповідання має бути оповіданням, а не стиснутим і кастрованим романом — втім, справедливе й зворотне твердження. Бо якщо до повного набору атрибутів
бабушкі оповідки доліпити купу мотлоху подробиць чи рідини описів, вона страждатиме водянкою чи гігантизмом, але повістю/романом від цього аж ніяк не стане :-)

Біда в іншому. Українська фантастика переживає не найкращі часи. Друкують її не надто охоче (саме як фантастику) — і автори беруться визначати свої твори як химерну прозу, технотриллер чи щось на кшталт — заповнюючи нішу російськомовним чи перекладеним зарубіжним контентом. А, крім того, реальність подекуди заткнула за пасок найфантастичнішу фантастику, і наукпоп, який вийшов із НДІ та лабораторій, теж навчився презентувати відкриття й цікавинки без зайвої нудоти та громіздкої термінології. Я вже не кажу про постапокаліптику, антиутопію та «стрілялку» в однім флаконі, яку ми можемо спостерігати ледь не онлайн у безпосередній близькості — і це трагічно й безрадісно насправді, дав би Бог, щоб усе швидше заспокоїлося.

Сюжети, що ми продукуємо, часто страждають вторинністю а то й якоюсь там ще «-инністю», що не надто приваблює читачів. Коротше, варто задуматись, а для чого вона взагалі, та фантастика, кожному з нас? Чому саме фантастика? Чи втратять щось, окрім видовищності, подані сюжети, якщо раптом уся фантастичність із них випарується? Може, переосмисливши це, ми й почнемо писати краще, цікавіше і щось таке, що з задоволенням читатимуть?

Ще раз дякую за запрошення на мк Олегу "Скаю" Сіліну і Сергію Торенку, майстру Антону Санченку
— за розбір польотів та за те, що допоміг зібратися із думками, а всім, хто був присутній — за компанію. Завжди рада зустрітись.

Пишімо краще, і все в нас із фантастикою буде добре!
0804
  • murzind

Бесценный список ссылок электронных библиотек в Интернете

Оригинал взят у nur_xx в Бесценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у rossotar в Безценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у ss69100 в Безценный список ссылок электронных библиотек в Интернете
Оригинал взят у info_infanterie в электронная литература в сети
Originally posted by nedorazvmenie at электронная литература в сети
Отредактировала свой ранний список бесплатных электронных библиотек - перепроверила все до одной имеющиеся ссылки, битые и лишние удалила, а некоторые добавила. А также распределила библиотеки по разделам - философия, эзотерика, психология, религия, медицина, право, история, худ. лит-ра, детская лит-ра, энциклопедии, поисковики лит-ры, бизнес и экономика, что считаю наиболее удобным. Обновленный список под катом.Collapse )

Конкурс рецензій, другий тур

До 11 листопада триває конкурс рецензій (і моя там є ;))
Посилання на усі конкурсні роботи зібрані на сторінці http://you-kon.livejournal.com/83932.html
Проголосувати можна тут: http://www.livejournal.com/poll/?id=1942274
Підтримайте найкращого!

Втеча з Віртуалу, або Всі дороги ведуть до себе

Рецензія на оповідки О. Сіліна «Сказала Шейла» і «Дівчина цільової мрії»
                — Чи є у світі щось справжнє? — питає мене Катя.
                — Є. Пішли?
Прочитала два оповідання Олега Сіліна, які мають дещо спільне, а саме: значну, навіть певною мірою сюжетотворчу роль там відіграє віртуальний простір, віртуальне життя як таке. Проблематика, піднята в оповідках, цікавила мене ще за часів моєї особистої «доінтернетної ери», а тому й з’явилося бажання висловитися. Можливо, це буде більш подібне до роздумів на тему, аніж до рецензії, та все ж.

Канва сюжетів, на перший погляд, цілком проста й нехитра. Є він, є вона: органічні й живі (втім, як і другорядні герої), досить подібні, щоб зустрітись і зацікавитися одне одним, але достатньо різні для виникнення конфлікту в творах. І, читаючи, ти розумієш, що ця видима простота й лінійність насправді приховує більш глибокі, глобальніші пласти взаємовідносин мешканців світу (а не тільки персонажів), зображеного автором. І це чудово, бо оповідки не є лише розвагою і способом згаяти час, а й певним ґрунтом для роздумів. Як на мене, попри те, що вони геть відрізняються одна від одної за манерою викладу, події, там описані, могли б відбуватися десь поряд.

«Дівчина цільової мрії» існує, й цілком переконливо, у не надто віддаленому майбутньому. Мені, як людині, що має відношення до сфери діяльності головного героя, сподобалося те, що автор добре володіє темою. На рівні прогнозів він здатен проробити тенденції розвитку рекламного бізнесу, а також ненав’язливо намітити «вузлики» соціальних і особистісних проблем, які мали б викликати занепокоєння уже зараз, щоб світ не перетворився у набір цільових груп, що мислять, розмовляють, розвиваються за певними рекламними кліше. Звісно, до певної міри так відбувається насправді й у наш час, а це зайвий привід почати думати уже сьогодні.

Світ добре пророблений і на лексичному рівні. Нові професії чи поняття, котрих ще не існує, інтуїтивно зрозумілі і не викликають дискомфорту при читанні, мова персонажів цілком органічна і легко сприймається. Схильність того чи іншого персонажу до повторення рекламних слоганів, які орієнтовані на його цільову аудиторію, примусив згадати «Дивний новий світ» Хакслі, відчути паралелі між рекламою майбутнього й гіпнозом — за це теж плюс автору, бо паростки цього ми можемо знайти й у собі :) Особисто мене дуже потішив діалог Жорика із кимось за кадром, повний сленгу, який так люблять менеджери від реклами, а люди поміркованіші іронічно іменують «рунглішем».

Чого мені забракло? Гостроти у певні моменти оповіді. Щоб не спойлерити, заглиблюватися в подробиці не буду, та все ж відмічу: спокуса задіяти «Режим бога» мала б бути відчутнішою, а бажання кинути все й бігти шукати Катю після Жорикової корекції налаштувань… хмм… можливо, не таким гарячковим, чи що? Бо ж навіть якщо вона випала з системи, чому б це мало означати смерть? Тут мені не зовсім зрозуміло. Чи при зміні кейсів змінювалося й минуле? Дівчина ж мала певну адресу, роботу й таке інше… Проте, ця подвійність сприйняття гарно демонструє, що віртуал для мешканців світу оповідки чи не важливіший від реальності.

А ще — дещо пасивне, по суті, випадкове вирішення конфлікту, бо ж цього могло б і не статися. А якби Катя лишилася такою, як раніше? Однією з цільової аудиторії? Чи був би можливий розвиток відносин між нею та головним героєм? Чи наважився б він на рішучі дії, щоб, по суті, звільнити дівчину від навіювання? Та й взагалі, наскільки вільний у цій ситуації він? Бо ж, як зауважує він сам: «поза роботою я точно такий же сімс на віртуальному столі спеціаліста з реклами». Так що фінал оповідки більш відкритий, ніж здається на перший погляд (і, певно, більш, ніж того хотів автор, хоча тут я можу помилятися :)). Але повне вирішення конфлікту в такому форматі навряд чи можливе, якщо взагалі можливе без руйнувань звичного героям світу :-)

Оповідання «Сказала Шейла» нагадало мені гарну акварель, де завдяки легким і водянистим мазкам з’являється цілісна й жива картинка. В основі сюжету конфлікт світоглядів головного героя і його співрозмовниці на прізвисько Шейла. Форма викладу — короткі абзаци чи речення на кшталт соцмережевих статусів («соцмережива» контенту днів і подій) — дозволяє без надмірної деталізації зануритись у внутрішній світ героя, зрозуміти, чим він живе, що для нього важливо, що його дивує чи напружує у характері дівчини, котра йому сподобалась.

Мозаїчність оповідки чи не найкраще підкреслює Максову нецілісність особистості, яку він осягає у фіналі. Так, він багато знає, багато вміє у власній сфері, але виявляється геть слабким у визначенні, для чого ж це все? Бо засоби вже давно витіснили ціль, яка не здатна була їх виправдати. І «пантеоніст», деміург, яким почувався герой, виявляється розпорошеним на клапті гарно пророблених і таких реальних креатур. А дівчина, про яку з відтінком зневаги кажуть «єдинобложиця», — вона і є втіленням найсправжнісінької реальності, котру варто цінувати. Фінал відкритий і непевний, та, як на мене, оптимістичний.

Відмічу добре пророблену лексику. Це особливо важливо, так як описові фрагменти оповідки лаконічні і цілком виправдано позбавлені кучерявих красивостей. Тож світ, його своєрідну переривчастість, ми сприймаємо саме завдяки реплікам віртуальних (реальних та не дуже  :)) персонажів.

Сподіваюсь, я змогла зацікавити тих, хто оповідки ще не читав, та втрималася від спойлерів. Бо і «Дівчина цільової мрії», і «Сказала Шейла», безперечно, актуальні та варті уваги, примушують замислитися над важливими запитаннями і, можливо, навіть переглянути власне ставлення до віртуального світу, в який ми так охоче занурюємося і з задоволенням граємо в життя, а часом і заграємося, ледь не втрачаючи себе. Особливо важливо пам’ятати про це підліткам і молоді, в житті котрих віртуал займає досить багато місця.

Оповідання російською можна прочитати у виданнях:
"Девушка целевой мечты"
журнал "Реальность фантастики" №12, 2008
"Сказала Шейла"
збірка "Русская фантастика 2013", Ексмо, 2012.